Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2015 року Справа № 910/11980/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П. - головуючого, Прокопанич Г.К., Шаргала В.І.розглянувши матеріали касаційної скарги публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 08.12.2014у справігосподарського суду м. Києваза позовомпублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" докомунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва "Липкижитлосервіс"простягнення 587 168,31 грн. за участю представників:

позивача:

відповідача:

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва "Липкижитлосервіс" про стягнення 587 168, 31 грн., з яких: основна заборгованість у розмірі 518 117,87 грн., пеня у розмірі 35 305,42 грн., інфляційні втрати у розмірі 778,05 грн., 3% річних у розмірі 7 061,08 грн. та штраф у розмірі 25 905,89 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 04.10.2013 у справі № 910/11980/13 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 18 517,84 грн., пеню у розмірі 7 250,97 грн., 3% річних у розмірі 1 450,19 грн., інфляційні витрати у розмірі 242,86 грн., штраф у розмірі 925,89 грн.; в іншій частині позову - відмовлено.

Вказане рішення суду мотивоване тим, що позивачем безпідставно включено до суми основного боргу заборгованість за надані послуги з постачання питної води для підігріву стосовно теплових пунктів (бойлерів), які не перебувають на балансі відповідача. При цьому, суд у рішенні також зазначив, що нарахування заборгованості за надані послуги з постачання питної води для підігріву позивачем здійснено як стосовно теплових пунктів, що перебувають на балансі ПАТ "Київенерго", так і стосовно теплових пунктів, що перебувають на балансі відповідача без розмежування позивачем сум за такі послуги, у зв'язку з чим суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за поставлену для підігріву воду (як стосовно води, що надходила через бойлери ПАТ "Київенерго", так і тієї, що надходила через бойлери відповідача). При цьому, також відмовлено і у стягненні вартості стоків гарячого водопостачання.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2014 рішення господарського суду міста Києва від 04.10.2013 у справі № 910/11980/13 змінено, а саме викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції:

"1. Позов публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва "Липкижитлосервіс" про стягнення 587 168,31 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Липкижитлосервіс" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 14/24 код ЄДРПОУ 05756837) на користь публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код ЄДРПОУ 03327664) 311 927 грн. 10 коп. основної заборгованості, 13 350 грн. 54 коп. пені, 2 670 грн. 10 коп. 3% річних, 351 грн. 62 коп. інфляційних, 15 596 грн. 35 коп. штрафу, а також 6 878 грн. 08 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.".

Вказана постанова суду апеляційної інстанції мотивована неналежним виконанням відповідачем умов договору від 15.03.2004 № 03970/2-06 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі з посиланням на норми права.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати в частині відмови в стягненні з відповідача на користь позивача у даній справі 206 190, 77 грн. основного боргу, 21 954, 88 грн. пені, 4 390, 98 грн. 3% річних, 426, 43 грн. інфляційних втрат, 10 309, 54 грн. штрафу та прийняти в цій частині нове рішення, яким позивні вимоги в цій частині задовольнити, мотивуючи скаргу тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема як зазначається скаржником в касаційній скарзі: - судом апеляційної інстанції невірно встановлено зміст правовідносин між сторонами спору, а саме, щодо постачання питної води для підігріву по тепловим пунктам, які перебувають на балансі ПАТ "Київенерго", невірно застосовано положення ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190; - чинне законодавство України не передбачало обов'язку ПАТ "Київенерго" укладати договір на постачання питної води, яку б він використовував для виробництва послуг з централізованого гарячого водопостачання, а також законодавством не було надано ПАТ "АК "Київводоканал" права укладати договір з ПАТ "Київенерго" на водопостачання та водовідведення, так як, ПАТ "Київенерго" житловий фонд, який обслуговується відповідачем не передано в оперативне управління або господарське відання, а також на ПАТ "Київенерго" не було покладено обов'язок надання споживачам послуг з водопостачання та/або водовідведення на основі укладених договорів - цю функцію передано КП УЖГ Печерського району м. Києва "Липкижитлосервіс"; - суд апеляційної інстанції прийшов до хибного висновку щодо отримання ПАТ "Київенерго" грошових коштів з призначенням платежу "за холодну воду, яка йде на приготування гарячої води", хоча договором на постачання теплової енергії передбачено, що споживач забезпечує оплату коштів за фактично спожиту енергію, з чого слідує як зазначив скаржник, що суд апеляційної інстанції безпідставно звільнив відповідача від зобов'язання щодо оплати вартості спожитих ним послуг з постачання питної води для підігріву по тепловим пунктам, що перебувають на балансі ПАТ "Київенерго"; судом апеляційної інстанції порушено положення п.3 ч.1 ст. 84 ГПК України.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (правонаступником якого є ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"), як постачальником та комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва "Липкижитлосервіс", як абонентом 15.03.2004 укладено договір № 03970/2-06 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (надалі - договір).

Згідно предмету даного договору постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва (в подальшому - місцеві правила приймання), а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994 зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 за №165/374 (в подальшому Правила користування), які втратили чинність 18.10.2008 у зв'язку з набуттям чинності Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України від 27.06.2008 № 190 (п.1.1 Договору).

Відповідно до п. 2.1.1 договору облік поставленої води та кількість поставленої води, кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у Постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом.

Кількість стічних вод визначається за показаннями лічильників стічних вод, або за кількістю стічних вод, що надходять з комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно показань лічильників води, або іншим способом визначення об'ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання (п. 2.1.4. договору).

Пунктами 2.2.1, 2.2.2, 2.2.4 договору передбачено, що постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата за надані послуги, може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України...; в разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору, останній за своєю природою є договором надання послуг, за умовами якого одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, перелік лічильників води по яким було здійснено фіксацію спожитих послуг з водопостачання та водовідведення в періоді з 01.05.2012 по 31.03.2013, а також акти про зняття показників з приладів обліку, платіжні вимоги-доручення на оплату послу з водопостачання, залучені до матеріалів справи і ними підтверджується факт виконання договору у вказаному періоді.

За даними позивача, сума боргу за спожиті з 01.05.2012 по 31.03.2013 послуги з постачання води та приймання стічних вод становить 518 117,87 грн.

З наданого позивачем суду розгорнутого розрахунку позовних вимог вбачається, що спірна заборгованість за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.05.2012 по 31.03.2013 у розмірі 518 117,87 грн. обліковується позивачем за кодами 6-84, 6-1574, 6-1575 (холодна питна вода) та 6-50084 (питна вода на підігрів).

При цьому, нарахування заборгованості за надані послуги з постачання питної води для підігріву за кодом 6-50084 позивачем здійснено як стосовно теплових пунктів, що перебувають на балансі ПАТ "Київенерго", так і стосовно теплових пунктів, що перебувають на балансі відповідача без розмежування позивачем сум за такі послуги.

Позивач посилається на те, що відповідач не залежно від того, чи перебуває у нього на балансі тепловий пункт повинен оплачувати повний обсяг поставленої йому позивачем води.

Згідно пунктів 2.1, 2.2 та 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27 червня 2008, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду і питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги". Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Таким чином, з урахуванням вищевказаного, вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Таким чином, змістом наведеного пункту Правил № 190 визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Отже, відповідач, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, має оплачувати за отримані послуги з постачання питної води для підігріву тільки по тим бойлерам, що знаходяться у нього на балансі.

Крім цього, відповідно до ст. ст. 1, 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Отже, наведене свідчить, що не існує такого виду комунальних послуг, як "питна вода, що використовується для виготовлення гарячої води".

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №03970/2-06 від 15.03.2004 не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості, при цьому й інші договори, які б регулювали відносини між сторонами щодо поставки холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої, суду надані не були.

Таким чином, позивачем не доведено, що ним були встановлені з відповідачем відповідні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про теплопостачання", теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Згідно ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Відповідно до п. п. 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, централізоване постачання гарячої води - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.

З наведених норм вбачається, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Постачання холодної води для приготування гарячої є окремою послугою, що повинна, в якості сировини, надаватись підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду.

Таким чином, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.

Отже, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, позивачем безпідставно включено до розрахунку основного боргу суму заборгованості за надані послуги з постачання холодної води для її підігріву стосовно теплових пунктів (бойлерів), які не перебувають на балансі відповідача.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була ним поставлена на теплові пункти, що не перебувають на балансі відповідача, для підігріву, задоволенню не підлягають, оскільки умови договору укладеного між сторонами передбачають постачання позивачем відповідачу питної води, і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за поставлену для підігріву воду за кодом 6-50084 (як стосовно води, що надходила через бойлери ПАТ "Київенерго", так і тієї, що надходила через бойлери відповідача), оскільки у розрахунку позивача відсутнє відповідне розмежування.

Пунктом 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" передбачено, якщо у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи процесуальний акт, зокрема, неправомірно відмовив у задоволенні частини позовних вимог, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути відповідне порушення.

На вимогу апеляційного суду комунальним підприємством "Головний інформаційно-обчислювальний центр" надано інформацію про розщеплення оплат комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва "Липкижитлосервіс" за період з 01.05.2012 по 31.03.2013 за надані ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" послуги з постачання питної води для підігріву та водовідведення з відображенням сплати окремо по кожному будинку, що за наявною в комунальному підприємстві "Головний інформаційно-обчислювальний центр" інформацією (дислокацією) обслуговується комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва "Липкижитлосервіс".

На підставі зазначеної інформації позивачем здійснено розрахунок заборгованості відповідача за отримані послуги з постачання питної води для підігріву по тим бойлерам, що знаходяться на балансі комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва "Липкижитлосервіс".

Згідно зазначеного розрахунку, обґрунтованість та арифметична вірність, якого встановлена судом апеляційної інстанції, заборгованість відповідача за питну воду використану для потреб гарячого водопостачання по бойлерам, що знаходяться на балансі комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва "Липкижитлосервіс" складає 98 671,31 грн., в огляду на що колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 98 671,31 грн. заборгованості за отримані послуги з постачання питної води для підігріву за кодом 6-50084 (що надходила через бойлери, які перебувають на балансі відповідача).

Крім цього, як встановлено судом апеляційної інстанції, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог не врахував, що код 6-50084 включає в себе як послугу з постачання питної води, що йде на підігрів, так і послугу з приймання стічних вод (вода + стоки).

Умовами укладеного сторонами Договору передбачено не лише надання послуг з постачання питної води, але і приймання стічних вод у міську каналізаційну мережу.

Згідно п. 1.4 Правил користування № 190 приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 № 37, зареєстрованих у Мінюсті 26.04.2002 за N 403/6691 (далі - Правила приймання № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно п. 1.2 Правил приймання № 37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Як визначено п. 1.4 Правил приймання № 37, абонент Водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Відповідно до п. 2.4 вказаних Правил приймання, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

З наданого позивачем розгорнутого розрахунку по коду 6-50084 вбачається, що сума заборгованості відповідача за послуги з приймання стоків питної води, що використовується для приготування гарячої води, становить 194 737, 95 грн. Судом апеляційної інстанції встановлено обгрунтованість зазначеного розрахунку, в зв'язку з чим висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог в зазначеній частині, колегія суддів визнає правомірним.

Також як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем у спірний період були надані послуги з водопостачання та водовідведення за обліковими кодами 6-84, 6-1574, 6-1575 на загальну суму 4 277 986, 33 грн., які відповідачем частково оплачені у розмірі 4 259 420, 14 грн., що з урахуванням перерахунків на суму 48,35 грн. загалом складає заборгованість відповідача у розмірі 18 517,84 грн., з огляду на що колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача заборгованості (яка обліковується за кодами 6-84, 6-1574, 6-1575) за надані послуги з холодного водопостачання в сумі 18 517,84 грн.

Відповідно до п. 4.2 договору у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Згідно п. 4.5 договору за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи встановлену судом заборгованість відповідача по договору та зазначені норми права, колегія суддів також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про стягнення з відповідача пені у розмірі 13 350, 54 грн., 3% річних - 2 670, 10 грн., інфляційних - 351, 62 грн., штрафу - 15 596,35 грн.

Отже, апеляційним господарським судом під час перегляду справи встановлені обставини справи, що підтверджуються певними доказами, яким попередній суд дав належну оцінку, правом переоцінки яких в силу приписів ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не наділена.

Слід також зазначити, що апеляційний господарський суд, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України повторно розглядаючи справу, з достатньою повнотою з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду апеляційної скарги, порушень норм матеріального та процесуального права не вбачається, постанова відповідає чинному законодавству України та обставинам справи з урахуванням чого підстави для її скасування відсутні.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваній постанові, і не можуть бути підставою для її зміни чи скасування.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2014 у справі № 910/11980/13 залишити без змін.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: Г.К. Прокопанич

В.І. Шаргало